ікона

Воскресіння Господнє

Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, та й говорили між собою: Хто нам відкотить камінь від входу до гробу? Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, – був бо дуже великий» (Мр 16,1-4). Євангелист Матей додає: «І ось великий зчинився землетрус, – ангел бо Господній зійшов з неба, приступив, відкотив камінь і сів на ньому» (Мт 28,2).

«Перед світанком, знайшовши камінь відвалений від гробу, ті, що були з Марією, від ангела почули: Чому шукаєте серед мертвих, як людину, того, хто в світлі вічному перебуває? Погляньте на похоронні полотна, поспішіте і світові звістіть, що воскрес Господь, умертвивши смерть, він бо – Син Бога, що спасає рід людський» (Іпакой Пасхальної Утрені).

Новозавітні тексти Святого Письма розповідають нам про порожній гріб і ангела, який сповіщає про Христове воскресіння, яке є таїнством. Самі апостоли, які бачили вже до цього воскресіння сина вдови з Наїну, дочки Яіра та Лазаря, не до кінця розуміють що відбулося насправді. Євангелист Лука пише, що жінки, які йшли намастити тіло пахощами «не знайшли тіла Господа Ісуса», а «два чоловіки з’явились їм у блискучих шатах…сказали: Чого шукаєте живого між мертвими? Його нема тут: він воскрес. Пригадайте собі, як промовляв до вас, коли ще був у Галилеї, кажучи: Син Чоловічий має бути виданий грішникам у руки, має бути розп’ятий і третього дня воскреснути. І вони пригадали собі його слова. А, повернувшись від гробниці, оповіли все те одинадцятьом та всім іншим…але слова ці їм видавалися пустим верзінням, і вони не повірили їм» (Лк 24,1-11). Апостоли не пам’ятають слів Христа і не вірять тому, що розповіли жінки, «Однак, Петро встав, побіг до гробниці й, нахилившись, побачив лиш пов’язки. І повернувсь до себе (додому), дивуючися тому, що сталося» (Лк 24,12). Далі Лука розповідає про ще двох учнів, які «того самого дня» як почули вістку від жінок про порожній гріб залишили Єрусалим, і розчаровані йшли до Емаусу «розмовляючи та сперечаючись між собою».

Західна Церква більше ставить наголос на Воскресінні Ісуса Христа, в той час як Східна – на сходженні до аду. В Катехизмі читаємо: «Церква у сходженні Христа до аду оспівує силу воскресіння. …Ікона зішестя Христа до аду зображає Його в світлих ризах нового творіння. Світлоносний Христос «розганяє» пітьму смерті, розсіює морок аду й «знаходить» Адама і Єву. Разом з Адамом Христос виводить із «тіні смертної» тих, «що очікували» Його, – праведників Старого завіту.

Композиція воскресіння починає розвиватися вже від Vст, джерелом якої стає Протоєвангеліє Никодима, і яку назвали «Сходження до аду». Саме про це говорять тексти із Пасхальної Утрені: «Зійшов ти, Христе в глибини підземні, і розбив кайдани вічні, що держали ув’язнених, і на третій день, як із кита Йона, воскрес ти із гробу». У ранньому християнстві одним із символів Воскресіння був пророк Йона, який пробув в нутрі риби «три дні і три ночі» (Йо 2,1). Сам Христос говорить книжникам і фарисеям, коли ті хотіли побачити якийсь знак від Нього, «А він у відповідь сказав їм: Лукаве поріддя і перелюбне вимагає знаку, та знаку не буде йому дано, як тільки знак пророка Йони. Як Йона був у нутрі кита три дні і три ночі, так буде Син Чоловічий у лоні землі три дні і три ночі» (Мт 12, 38-40). Ікона показує дві сфери духовного життя. Перша сфера Христа, який зображений в центрі ікони. Він є в русі – це ознака того, що Ісус живий, а Його світлі ризи є символом чистоти і трансцендентності, «Сонце правди». Мандорла довкола постаті Христа ще більше показує Його божество: «в аді з душею як Бог». Як на землі, так і в аді, Христос звіщає спасіння, тому в руці тримає згорнений сувій, що є символом проповіді. Витягуючи лівою рукою Адама, тримає його за зап’ястя (пульс) і дарує нове життя. «Бо як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1Кор 15,22). На Утрені Великої Суботи молимося: «Ти, що держиш кінці світу, Христе, зволив гробові задержати себе, щоб від пекельної загибелі визволити людей, і воскрес, ожививши нас, як Бог безсмертний». Ризи Адама і Єви – зелений (надія), червоний або коричневий (людська кров, земля) показують людськість, а їхня постава тіла говорить про те, що знаходяться перед Богом, який спасає.. «померлих оживив, а як воскрес, то воскресив усіх від віку спочилих». Отож, біля Христа є зображені Іван Христитель, про якого говорили пророки: «Голос вопіющого в пустині» (Іс.40), «Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною» (Мал.3), царі Давид і Соломон, Авель, які символізують всіх старозавітніх праведників. Христос стоїть на розбитих дверях аду, під якими зображено іншу сферу духовного життя – царство смерті, що «знемагає», бо «роз’ятий випорожнив гроби». Зі слів Івана Золотоустого на Пасху, читаємо: «Нехай ніхто не боїться смерти, бо смерть Спасителя нас визволила; знищив її той, кого вона тримала. …Ад засмутився. …Засмутився, бо знищений; засмутився, бо зневажений. Засмутився, бо смерть на нього прийшла. Засмутився, бо зруйнований. Засмутився, бо зв’язаний. …Воскрес Христос – і попадали демони». Тому на чорному тлі зображений диявол, поламані ключі, колодки та цвяхи, бо Христос «розбив кайдани вічні» і «відчинив нам райські двері» (Пасхальна Утреня).

с.Домініка Борщик