ікона

Тайна Вечеря

«Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник, ісповідаю Тебе: Пом’яни мене, Господи, у царстві Твоїм» – співаємо у Великий Четвер і, напевно, саме того дня найглибше переживаємо події Тайної Вечері і страстей Господніх: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Фл 2,6-8). Євангелист Йоан, коли описує події перед Христовими страстями, то, на відмінну від синоптичних оповідей Тайної Вечері, описує про умивання ніг, де Христос дає ще одну, дуже важливу настанову своїм учням, як і всім християнам: «Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель,- то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його. Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете». Молитви на Анафорі Літургії Василія Великого відкривають нам весь зміст спасительного діяння Господа: «Святий єси воістину і пресвятий, і немає міри величчю святости Твоєї, і праведний єси в усіх ділах Твоїх, бо по правді й істинному суді Ти все здійснив на нас. …Коли ж прийшла повнота часу, Ти говорив до нас через самого Сина Твого, що ним і віки створив Ти. Він, бувши сяйвом слави Твоєї і начертанням іпостасі Твоєї, що, носячи все глаголом сили Своєї, не вважав за посягнення бути рівним Тобі, Богу й Отцю, але як Бог сущий, предвічний, на землі явився і з людьми співжив; і воплотившись із Діви святої, сам умалив Себе, вид раба прийнявши, ставши співобразним до тіла смирення нашого, щоб нас співобразними створити до образу слави Своєї. …І, поживши у світі цьому, Він дав спасительні повеління, і, відвернувши нас від ідольської примани, привів до пізнання Тебе, істинного Бога й Отця, придбав собі нас у народ вибраний, царське священство, рід святий і, очистивши водою і освятивши Духом Святим, віддав Себе як заміну смерті, що в собі держала нас запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, Він розрішив болізні смертні, і воскрес у третій день, і путь простелив усякій плоті воскресенням з мертвих, бо неможливо було, щоб тління держало начальника жизні. …І, зійшовши на небеса, сів праворуч величчя Твого на висотах, Він і прийде віддати кожному за ділами його. Нам же оставив на спомин спасенного Свого страждання те, що ми предложили за Його заповідями; бо Він, маючи вийти на вольну, і приснопам’ятну, і животворящу Свою смерть, в ночі, в яку віддав Себе за життя світу, взяв хліб на святі Свої і пречисті руки, показав Тобі, Богові й Отцеві, благодарив, благословив, освятив, переломив, дав святим Своїм ученикам і апостолам, кажучи: Прийміть, їжте…Так само взяв і чашу з плодом виноградним, розвів, благодарив, благословив, освятив, дав святим Своїм ученикам і апостолам, кажучи: Пийте з неї всі…». В Катехизмі « Христос – наша Пасха» знаходимо пояснення молитви і звернення до всіх вірних: Слова Христові «це – Тіло моє, це – Кров моя», промовлені на Тайній Вечері, вказують на те, що на кожній Божественній Літургії Христос так само нас кормить Своїм Тілом і Кров’ю. Через причастя у своєму Тілі Христос запрошує Церкву – свою Невісту – стати одним Тілом, щоб вона ввійшла в ту ж єдність з Отцем, яку має Син: «І славу, що Ти дав мені, Я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно» (Йо 17,22). Тому ікона Тайної Вечері знайшла своє важливе місце на іконостасі над Царськими дверима, як описано в нашому Катехизмі, « бо під цією іконою вірні приступають до Причастя, щоб брати участь у Господній Вечері: Коли бачиш, що священик подає тобі Святі Дари, то думай, що це робить не священик, а й сам Христос простягає до тебе руку. …Вірте, що сьогодні готується та сама Вечеря, в якій Він сам брав участь. Одна від одної нічим не різниться».

Євангелист Йоан починає свій опис Тайної вечері зі слів: « Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1). Христос приходить на цей світ з любові до людини і відходить з нього також з любові, показавши приклад своїм життям, дає нам відваги і сили йти за Ним: «Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам. Ось, що заповідаю: щоб ви любили один одного!» (Йо 15,15-17).

На Тайній Вечері Ісус Христос явив незбагнене таїнство свого Тіла: у воплоченні Він прийняв тіло від Діви Марії, у Євхаристії подає його своїм учням для споживання, щоб у Церкві Тілом Його стало все людство й усе творіння. Святий Йоан Золотоустий пояснює Христовий дар на Тайній Вечері, мов переповідаючи Христові слова: «Я ( Христос) захотів бути вашим братом; ради вас я причастився (вашої) плоті й крові, і цю плоть і кров, через які я став одним із вас, я знову подаю вам». КУГКЦ

Для чого Христос подає нам своє Тіло і Кров? Відповідь знайдемо в Євангелії від Йоана: А Ісус їм: «Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому» (Йо 6,53-56). Ці слова були звернені до всіх, хто прийшов послухати Учителя, але після таких слів багато учнів відійшли, казавши: «Жорстока це мова!» (Йо 6,60). Ці учні йшли за Христом із закритими серцями, тому відійшли, не дослухавши до кінця слів Ісуса, рівно ж як і слів Петра, який говорить: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж в тебе – слова життя вічного!» (Йо 6,68). Кирило Єрусалимський пише про тих, що відійшли, бо «не духовно почувши мовлене, але спокусившись, відступилися [від нього], думаючи, що Спаситель підштовхує їх до поїдання плоті» і далі каже: «Тож, не вважай хліб і вино [в Євхаристії] простими, за висловлюванням Владики, воно є тілом і кров’ю Христа. Хоч тобі це підказує відчуття, але нехай тебе скріплює віра…Ти став із Христом одним тілом і однією кров’ю. Бо так ми стаємо тими, які носять в собі Христа, коли Його тіло і кров передається нашим членам. Таким чином, за словами блаженного Петра, «ми стаємо сопричасниками Божественної природи» (2 Петр 1,4). Та, як пише О. Шмеман: «Спочатку причастя всіх вірних на Літургії Церква сприймала як очевидну мету Євхаристії і здійснення слів Спасителя: «щоб їли й пили за столом у моїм царстві» (Лк 22,30). Тому «формою Євхаристії була трапеза, здійсненням її – загальне причастя» і продовжує далі: «що поступово в історії все більша кількість членів Церкви відходила від цього сприйняття Євхаристії, зводила її до індивідуального сприйняття. Сучасна віруюча і церковна людина не бачить потреби приступати до причастя під час кожної Літургії». Здебільшого це пояснюється тим, що: «ми не гідні прийняти Христа через свою неміч і гріховність». Микола Кавасила закликає вірних «не погордити таїнством…а, визнаючи гідність Чесних Дарів, оскільки вони дарують життя вічне тим, які причащаються, щоб вони з вірою приступали до них» бо як сказав Іриней Ліонський: «Тіла наші, коли приймають Євхаристію, вже не тлінні, а мають надію воскресіння». Цитуючи слова апостола Павла, В. Каспер пише, що «Сутність християнського життя, як особистого, так і церковного, була від самого початку пов’язана з недільною співприсутністю на Євхаристії. Бо кожен з нас, християн, був хрещений у смерть і воскресіння Ісуса (пор. Рим 6,3-11). У таїнстві Євхаристії хрест і воскресіння Христа завжди уприсутнюються. Таким чином, те, що ми, як охрещені, зобов’язані брати участь у недільній Євхаристії,– випливає із внутрішньої сутності нашого християнського життя. Шанування Дня Господнього – зовнішнє вираження цього внутрішнього обов’язку». Христос закликає учнів на Тайній Вечері: «Чиніть це на мій спомин», тому заклик Ісуса, в особливий спосіб, звернено до апостолів та їх наступників, а також до всіх християн, до всієї Церковної спільноти. Апостол Павло пише: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову»  (Гал 5,1), Євхаристія є також трапезою свободи, оскільки Христос на Тайній Вечері дотримувався всіх ритуалів пасхальної трапези, що на івриті називається седер (порядок), а Пасха для старозавітньої Церкви – це свято виходу із Єгипту, від рабства до свободи. «Тож слугами вже не називатиму вас…називаю вас друзями» (Йо 15,15).

 Іван Дамаскин пише, що після того, як Христос виконав Старий Завіт, «Він умив ноги учням, показуючи цим символ святого хрещення, а потім узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням кажучи: Беріть, їжте – це моє тіло. Потім узяв чашу з вином і водою, подав їм кажучи: Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів (Мт 26,26-27), бо кожного разу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки він не прийде (1 Кор 11,26)…Бо, коли Бог все, що Він сотворив, сотворив діянням Святого Духа, так і сьогодні діянням Духа здійснює те, що перевищує єство і чого не може вмістити ніщо, окрім одної тільки віри». До сьогодні Євхаристія залишається «таїнством віри». Далі він приводить в приклад подію благовіщення, де Марія не розуміючи до кінця слів архангела питає: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?», на що Гавриїл відповідає: «Дух Святий зійде на тебе й сила Вишнього тебе отінить»…Кажу тобі я: Дух Святий сходить і здійснює те, що перевищує розум і думку. В Євангелії від Луки знаходимо, що і апостоли не розуміли до кінця того, що відбувалося на Тайній Вечері, і того, що відбулося потім, бо, коли після воскресіння Христос розмовляє з двома, які йшли до Емаусу, то чує: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля». Що ж відбулося далі? «І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк 24,30-31). Учні з великою радістю повертаються до Єрусалиму, щоб розказати про те, що сталося з ними. Лука продовжує свою розповідь в Діяннях апостолів: «Щодня вони однодушно перебували в храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня ( до церкви) тих, що спасалися» (Ді 2,46-47). «Для нас неможливо відмовитися від недільних зібрань. Ми не можемо жити без Трапези Господньої» – такі слова були сказані мучениками за часів переслідування християн імператором Діоклетіяном. «Пізнати Ісуса Христа в недільній Євхаристії, робити все, щоб Євхаристія стала знаком нашої християнської ідентичності, – ось до чого ми маємо прагнути. Тоді ми зможемо, як і перша християнська громада, ламати хліб з радістю і в простоті серця. Тоді любов Божа в Ісусі Христі запалить нас і стане джерелом оновлення нашого життя і всього світу» (В. Каспер).

Пророк Єремія пише про новий Союз між Господом і його народом: «Ось прийдуть дні, – слово Господнє, – і я створю з домом Ізраїля та домом Юди новий завіт. Не такий завіт, який я заключив з їхніми батьками, коли взяв був їх за руку, щоб вивести з Єгипетського краю. Завіт той – мій завіт! – вони його зламали, хоч я був їхнім Владикою, – слово Господнє. Ні, ось який завіт я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом…Усі бо вони будуть мене знати, від найменшого й до найбільшого між ними, – слово Господнє, – я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше.» (Єр 31,31-34). У Новому Завіті пізнання Бога відбувається через Ісуса Христа, «Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця» (2 Кор 3,3).

Катехизм вчить, що споживаючи святі Дари, ми причащаємося Тіла і Крові Христа: «Хто споживає тіло Моє і кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я – в ньому» (Йо 6,56) та набуваємо окремих рис Божої природи, божественного «способу мислення»: як Бог подарував Себе нам, так і ми, повністю даруючи себе Богові й іншим людям, маємо життя вічне. Через причащання Тіла і Крові наше життя повністю є в Бозі: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гл 2,20). Після причастя священик читає молитву: «Благодаримо Тебе Господи Боже наш, за причастя святих, пречистих, безсмертних і небесних Твоїх таїнств, що їх Ти дав нам на благодіяння, і освячення, і зцілення душ і тіл наших. Сам, Владико всіх, дай, щоб причастя святого тіла і крови Христа Твого було нам на віру незастидну, любов нелицимірну, на умноження премудрости, на зцілення душі і тіла, на прогнання всього супротивного, на збереження заповідей Твоїх, на сприятливий одвіт, що на страшному судищі Христа Твого. Бо Ти єси освячення наше і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь». Святий Августин пише: «Тому, що ви є, скажіть Амінь, і таким чином запечатайте це відповіддю своєю…Тож будьте членами Тіла Христового, що здійснюється вашим Амінь…Священнодійте те, чим ви є…».

с. Домініка Борщик