ікона

Благовіщення

Літературними джерелами для іконографії свята Благовіщення є Євангеліє від Луки 1, 26-38, а також апокрифічні: Євангеліє Псевдо – Матея та Протоєвангеліє Якова. У 560 році Юстиніян Великий проголосив дату святкування події благої вістки – 11 квітня (25 березня), а щодо іконографії цього свята, то найдавніші зображення датуються III ст. На протязі століть формується іконографія Сходу і Заходу, що дещо відрізняється одна від одної. У XII ст. відбувається процес поєднання канонічного та апокрифічного типів Благовіщення.

Одним з перших творів, що оспівують цю подію, є Кондак Благовіщення Романа Сладкопівця, який жив у VI ст. «Знаємо, Господи, що нікого немає такого, як Ти милосердного, відколи сам народився і стався чоловіком від Жінки, яку сотворив. Називаємо Її блаженною, повсякчасно кличучи : «Радуйся, Невісто неневісная !» – акростихон убогого Романа.

Згідно церковного Передання у східній західній традиції Марія читала книгу пророцтва Ісаї і роздумувала над ним, коли з’явився їй архангел Гавриїл. З Протоєвангелія  Якова дізнаємося, що Богородиця зустрілася з архангелом біля криниці, але цей тип зображення до XIIст. зникає. Також Богородицю зображають у домі Йосифа, де вона сидить за пряжею чи молиться, про що свідчить присутність будівель на іконі.

На іконі зображено діалог Богородиці та архангела. В Євангелії від Луки читаємо: «Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім’я Назарет, до діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф, з Давидового дому; ім’я ж діви було Марія» (Лк 1, 26-27). Богородиці нижній одяг синього кольору, що нагадує нам про її людськість, як також і про те, що вона позбулася земного, її не бентежать минущі блага, бо душею вона піднеслася в гору, до божественного. Це символізує і золотий фон. Марія тримає в руках червону нитку – колір божественності і знак того, що вона перевтілює в образ те, що почула від ангела і тому тче образ, тобто тіло Слова Божого. На Вечірні свята співаємо: «…Радуйся, благословенна, Господь з тобою! Радуйся, вмістилище невмістимого Єства, якого небо не помістило, а лоно твоє помістить, Благословенна! Радуйся, святе Адамове визволення і Євине спасіння – радосте світу і щастя роду нашого». Богородиця зображена на рівні з ангелом, що свідчить про те, що вона «чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів». Марія сидить на троні, немов цариця, а її ноги відпочивають на окремому підвищенні – підніжку. Верхній одяг, сандалі Діви, також і червона подушка, на якій сидить Марія – всі ці елементи символізують царську гідність Богородиці. Також бачимо за її спиною балдахін – спадаючу, червону тканину, що є символом неба, яке отінює землю. Тепер Богородиця є тією землею, як це оспівує Роман Сладкопівець: « Шукаючи правдивого значення промовлених слів, Діва так відповіла ангелові: Море, про яке говориш, розділив надвоє пророк. Чудо не може статися без посередника. Посередником був Мойсей, що простягнув свою палицю. Але для Мене немає посередника; як, отже, може це трапитися, якщо Я не знаю чоловіка? Я, незоране поле, необроблена земля: без сімені і сівача приноситиму плоди? Поясни Мені це Ти, який стоїш переді Мною, і говориш: Радуйся, Невісто неневісная!.». Балдахін розміщувався над престолом – тепер Богородиця стає престолом і ковчегом завіту, в якій є саме Слово-Бог. На іконі вона зображена зі схиленою головою, що означає згоду і прийняття. Тоді Марія сказала: « Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк1, 3 ). «У богоматеринстві Церква споглядає і таїнство дівицтва Марії, величаючи її «приснодівою». Латеранський собор 649 року сповідує «приснодівство», як дівицтво перед, під час і після народження Христа. …Під дівицтвом Богородиці Церква розуміє її ціломудреність, тобто цілість сповненої благодаті особи, у якій гармонійно поєднані тілесні і духовні устремління у звершенні Божого покликання. Її дівицтво – це дівицтво «ума, душі і тіла». Церковна іконографія символічно зображує дівицтво Марії зірками на її чолі і раменах…» – КУГКЦ (189).Зверху над Богородицею бачимо синє півколо, з якого виходять три промені – це символ Бога Отця і Пресвятої Трійці. «Ангел: Дізнатись хочеш, Діво, образ Твого зачаття, але він є невимовний: Дух Святий творчою силою його звершить, осінивши Тебе» – цими словами убогого Романа можна описати присутність сегменту неба на іконі свята. Також про це говорить і святий Йоан Дамаскин: « Сьогодні Бог-Слово, який сотворив Усесвіт, уклав нову книгу, що походить із серця Отця, щоби пером Духа, мовою Бога була вона написана».

«Архангельський привіт співаємо тобі, Пречиста: Радуйся, Благодатна, Господь з тобою!» співаючи Величання  на Утрені свята, бачимо, що архангел Гавриїл є тим, хто приносить благовість Марії. Його одежа відсвічує білим сяйвом, кольором, який випереджує ранкове світло і провіщає життя. Рука архангела піднята у привітанні і пальці руки складенні для благословення, що дуже добре видно на золотому фоні. Два ледь зігнуті пальці руки символізують Божу і людську природи Ісуса, а три інші – символізують Пресвяту Трійцю, другою Особою якої є Христос, що воплочується. Уся постать Архангела Гавриїла випромінює життєву силу, рух, але водночас страх і трепет. Стихира на Литії свята оспівує це так: «…Посланий був слуга безтілесний до духовного Міста і в духовну Браму, щоб сповістити прихід Владики; посланий був небесний воїн до одуховленої славної Палати, щоб незаймане приміщення Творцеві приготувати. Прийшовши, каже до неї: Радуйся, вівтарю вогненний, славніший від отого чотириликого! Радуйся, престоле Царя небесного…», а Роман Сладкопівець оспівує переживаняГавриїла: «Ангел: Зі страхом, як перед Владичицею раб, з боязню стою перед Тобою я, Отроковице, нині дивитись на Тебе лякаюсь: неначе дощ на руно, зійде на Тебе Слово Отчеє, так бо благоволить». Як правило, Архангел Гавриїл не стоїть твердо на землі, а в русі, ніби злегка висить у повітрі. Одне крило його простерте за спиною, інше – підняте у знак привітання, а також є свідченням готовності виконувати Божу волю. Знаком послуху і служіння є також посох, який він тримає. Стихира Віддання Благовіщення оспівує цю готовність до служіння: «Ти, завжди повний світла, вчиняєш бажання і виконуєш доручення Вседержителя, начальнику ангелів, пречудний Гавриїле! Спасай тих, що з любов’ю тебе вшановують, просивши завжди, щоб дати душам нашим мир і велику милість».

Можна сказати, що ікона Благовіщення представляє три події: проголошення вістки – «Породиш на світ Господа, чому ж боїшся подібного до себе?», її прийняття – «Нехай, отже, все це станеться зі Мною, бо ти – правдомовець! Нехай станеться зо Мною по твоєму слову, о Ангел!» і зачаття, яке відбулося у момент згоди Богородиці – «Не можу зрозуміти зачаття дитини. Але ось Я – мати, і, як бачиш, не втративши свою непорочність…».

с. Домініка Борщик