Розп'яття

Розп’яття

«Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. …Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікуванні» (Іс. 53,4-5) – ці слова були сказані пророком після того, як він провістив спасіння Сіонові: «Які ж гарні на горах ноги його, хто несе добру новину, хто звістує мир, вістить щасну долю, спасіння возвіщає, хто говорить Сіонові: Твій Бог царює!.. бо Господь утішає свій народ, Єрусалим визволяє!» (Іс. 52,7-9), а далі продовжує: «Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих…» (Іс. 53,11-12). В Євангелії від Йоана читаємо: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3,16-17). Ці слова цитує святіший отець Іван Павло II у своєму апостольському листі Salvifici doloris, бо «Ці слова, сказані Христом у розмові з Никодимом, ставлять нас у центрі Господнього діла спасіння. Вони виражають також суть християнської сотеріології, тобто богослов’я спасіння. Спасіння означає визволення від зла, і саме тому воно перебуває в тісному зв’язку з питанням страждання. За словами, зверненими до Никодима, Бог дає свого Сина для «світу», щоб звільнити людину від зла, яке містить у собі остаточну і абсолютну перспективу страждання…це визволення Єдинородний Син мусить здійснити через власне страждання. І в цьому проявляється любов,- безмежна любов як того Сина Єдинородного, так і Отця. …Це любов до людини, до «світу»,- любов, яка спасає». Іван Золотоустий пише: «Воістину хрест – наше свято. Він отверз рай; ввів у нього розбійника; здійснив дві найвеличніші справи: і рай отверз і розбійника ввів, повернув йому давню вітчизну, привів його в рідне місто». Євагелист Лука пише: «І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці. …Один з повішених злочинців зневажав його, кажучи: «Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!». А другий, озвавшися, скартав його й мовив: «Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». Сказав (Ісус) до нього: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк 23,33-43). В синоптичних Євангеліях також розповідається про ще одне навернення: «Бачивши ж сотник, що стояв проти нього, що так віддав духа, сказав: Чоловік цей справді був Син Божий» (Мр 15,39). Св. Єфрем Сирійський навчає: «Відкриті двері покаяння, тож старайся, грішнику, ввійти, поки їх ще не зачинили. …Сонце досягло уже часу вечірнього і лише заради тебе бариться, щоб ти дістався до небесної обителі». Апостол Павло пише: «Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. Бо як в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (I Кор 15,21-22). На Страсній Утрені співаємо: «Сьогодні на хресті розп’ято того, хто землю і води створив. На Царя ангелів вінець з тернини покладено; в багряницю , для наруги, одягнено того, хто небо хмарами вкриває; удари приймає той, хто Адама в Йордані очистив; цвяхами прибито Жениха Церкви; списом пробито Сина Діви…» (Антифон 15). Катехизм навчає, що гріхопадіння завершується вигнанням прародичів із раю (Бут 3,24), тому потребує Божого спасіння (148) і відразу після гріхопадіння Адама і Єви, Бог обіцяє їм спасіння (160). «Слово Божої Обітниці з наближенням часів його здійснення ставало все виразнішим і промовистішим, щоб урешті-решт стати воплоченим Божим Словом…» (174). Месія, якого так довго чекав ізраїльський народ, нарешті приходить: «…і був хрищений  Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього. І голос ізлинув з неба: Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мр 1,9-11). На Утрені Богоявління молимося: «Ісус, життя начальник, присуд Адама первоствореного іде скасувати; як Бог, він очищення не потребує, а впалого в Йордані очищує і, знищивши в ньому ворожнечу, спокій дає вищий над усяке розуміння» (Ірмос 5). Тому на іконі розп’яття Христос зображений з хрещатим німбом, де є напис «Сущий», «над головою в нього прибито напис за що його засуджено: Це Ісус – Цар Юдейський» (Мт 27,37-38), а кров стікає з його ран на череп в темній печері, що знаходиться під хрестом. Ця печера символізує ад, а у ній – череп Адама, що отримує відкуплення і спасіння, а разом з ним і все людство. «…На хрест прибивається рукописання гріхів людини, а спис сотника розриває її боргові зобов’язання. Хресне дерево із знаряддя смерті стає деревом життя…» ( ККЦ 227). В історії людського спасіння також бере участь і Пречиста Діва Марія своїми стражданнями. Лука описує подію, коли батьки принесли маленького Ісуса до храму і їхню зустріч з пророчицею Анною та праведним Симеоном, що й сказав до Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2,34-35). Коли Христос почав проповідувати, Марія не ходила з ним, як апостоли та інші учні, та коли Христа розіп’яли – то вона є поруч: «А при хресті Ісусовім стояли його мати… Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв,- а його ж любив він,- мовить до матері: Жінко, ось син твій. А тоді й до учня мовить: Ось матір твоя. І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Йо. 19,25-27). Папа Венедикт XVI у своїй енцикліці «Spe salvi» промовляє молитвою до Богородиці: «З хреста Ти прийняла нову місію. З часу хреста Ти стала Матір’ю по-новому: Матір’ю всіх, хто бажає вірувати в Сина Твого Ісуса і слідувати за Ним. Меч скорботи прошив Твоє серце». На Вечірні з виставленням Плащаниці співаємо: «Як Діва, що непорочно тебе породила, побачила тебе, Христе, повішеного на дереві – Творця світу і Бога, то гірко заплакала: Сину мій, де поділась краса обличчя твого? Не можу дивитись, бо не по правді розпинають тебе. Але незабаром встань, щоб і я побачила твоє з мертвих на третій день воскресіння» (Стихира на «Господи, взиваю я»). Богородиця стоїть під хрестом і меч болю прошиває її серце, але її постава показує, що все, що зараз відбувається, вона віддала в руки Отця. Для нас Марія є прикладом великого довір’я до Бога, як і тою, хто стоїть при наших стражданнях, «щоб кожна людина у своєму паломництві віри могла перебувати разом з Марією у тісному зв’язку з Ним (Христом), аж до хреста, і щоб кожне страждання, оновлене силою цього хреста, з людської слабкості перетворювалося на справжню Божу силу» (Іван Павло II «Salvifici doloris»). Під хрестом стоїть також Йоан – «а його ж любив він» (Йо 19,26), який закриває рукою своє обличчя – жест, який говорить про збентеженість і біль. В особі улюбленого учня бачимо і все людство, що співстраждає зі своїм Учителем. Йоан – єдиний з апостолів, що не втік і не побоявся бути біля стіп хреста є і для нас прикладом вірності і мужності. На Вечірні свята св. Йоана Богослова вірні моляться: «Учню Спаса, Дівственнику і Богослове! Тобі, як дівственникові, розп’ятий Христос передав Діву й Богородицю. Ти її охороняв, як зіницю ока. Тому моли, щоб спаслися душі наші». Зверху над розп’яттям також є зображення сонця і місяця, як ознака того, що «усе створіння змінилося від страху,…сонце потьмарилось й основи землі сколихнулися; все співстраждало з Творцем світу…» (Стихира на Вечірні з виставленням Плащаниці). Апостол Павло пише у своєму листі: «А що світ своєю мудрістю не спізнав Бога у Божій мудрості, то Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають,- ми проповідуємо Христа розп’ятого:- ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані,- чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (I Кор 1, 21-24). Св. Іван Золотоустий навчає: «Хрест є знаменням нашого спасіння, загальної свободи і милосердя нашого Владики, котрий «…немов ягня, що на заріз ведуть його» (Іс. 53,7). Тому, коли знаменуєшся хрестом, то уявляй всю значущість хреста, гаси гнів та всі інші пристрасті. Коли знаменуєшся хрестом, нехай на чолі твоєму виражається живе уповання, а душа твоя робиться свобідною. Бо не просто перстом треба його зображати, але необхідно, щоб цьому передувало сердечне бажання і цілковита віра…не соромся такого великого блага, і не засоромить тебе Христос, коли прийде у славі своїй…закарбуй хрест у голові своїй, і обійми спасенне знамення душ наших. Якщо біля нас хрест, тоді демони вже не страшні і не небезпечні; смерть вже не смерть, а сон. Хрестом усе вороже нам скинуто і зневажено. Хрест є наша похвала, початок всіх благ, завзяття і вся наша окраса».

с. Домініка Борщик